Відьма — один із найяскравіших персонажів української демонології. Її опис і характеристика досить детально представлені в етнографічній літературі. В українській демонології відьма символізує не лише абстрактне зло; інколи вона може виступати символом смертоносної виразки або навіть смерті, і в цьому руслі її дії подібні до вампірських /Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. — К.,1992. — С.432/. «Бліде зморшкувате обличчя, крючкуватий ніс, що ловить всілякі запахи, великі пожадливі губи, кожне око по п'ятаку, нерухомі повіки, які не може поворухнути навіть спрямований в очі сонячний промінь — ось портрет нечестивої істоти в образі жінки, без участі якої не обходилось жодне недобре діло на землі» /Народини. — С.127/. Недаремно етимологи пов'язують походження слова відьма з давньоруським іменником вhдь — «знання»: слово відьма спочатку вживалося в значенні «та, що все знає», звідки розвинулося подальше «ворожка», а пізніше — «зла, сварлива жінка». Розпізнати відьму серед людей дуже складно: вона може бути старою і молодою, перевтілюватися у різні образи. Є дві категорії відьом: природжені та вчені. Першим таємнича сила відьмарства дається від природи, другі набувають її шляхом навчання від перших або ж отримують від чортів взамін на власну душу. Природжені відьми у своєму ставленні до людей доброзичливіші, ніж вчені. Інколи вони навіть допомагають людям спекатися від витівок учених відьом. Образи відьом яскраво змалював у своїх творах І.Нечуй-Левицький. Серед людей побутувала думка, що відьми псують корів, забираючи у них молоко, що вони накликають хвороби і висмоктують людську кров. Згідно з легендами, зборища відьом відбувалися на голих вершинах гір. В образі української відьми злилися початки добра і зла. Їх нескінченна боротьба символізує ідею дуалізму. І хоч світлі наміри змальовуються не так яскраво, як протилежні їм темні, однак і в цьому відгомоні старовинних вірувань знаходимо в основі вічну ідеальну правду: перемогу світла над пітьмою скрізь, де розповідь не обмежується повідомленням якогось епізоду боротьби, а передає весь її хід /Иванов П. В. Народные рассказы о ведьмах и упырях//Українці. — С.432/. У сучасному житті українців відьма може бути символом недоброї, сварливої жінки, а також людини, яка багато знає і може впливати на хід подій.
Найчастіший прояв активності відьом
Спеціальність українських відьом — відбирання молока від корів. Коров'яче молоко з росою — найулюбленіша страва відьом. Відьми люблять приймати в себе по святах всяку нечисту силу, але, щоб її почастувати, мусять перше дібратися до чужих корів і видоїти їх до крови. Родима відьма доїть корови, як і всяка інша жінка. Натомість вчена відьма, після першого видою, проробляє дірку в одному зі стовпів своєї хати, затикає її замовленим чопом, і потім молоко тече з тої — мов із крану. Згідно з іншими джерелами, відьмі досить зібрати на межах або пасовиську фартухом чи сорочкою росу та витиснути: молоко тектиме без перестанку. Деколи відьма бігає доїти корів перекинувшись білою собакою. Якщо ж відьма не може красти молоко, то вона хоч нашкодить корові, в тої із вимені замість молока тектиме кров.
Нема царини в сільському житті до якої відьма не могла б утрутитися та наробити шкоди: вона може спровадити град та викликати ріжні хвороби, а навіть і смерть, завиваючи закрутки на ниві; скрадати зірки з неба та викликати затьму сонця та місяця: якщо відьма передержить на мотовилі через великодні свята півміток, а в провідну неділю ввечері здійме та вийде з ним опівночі на подвір'я, та махне ним до зірки, та так її й здійме та й заховає до горщика.
Відьма на помелі. 1450 р.
Відьми часто літають. Користуються для того віником, чи помелом. Мастяться якоюсь рідиною і вилітають через комин. Мета їх польоту звичайно — Лиса Гора біля Києва, що відповідає Брокенові німецьких відьом і Беневентському дубові італійських. Тут вони відбувають свої шабаші, себто розгульні банкети, і складають відповідь перед вищою нечистою силою. Відбуваються ці шабаші звичайно першого тижня кожного нового місяця, або під свята, як Юра, тощо. Подекуди кажуть, що коли відьма вирушає на такий шабаш, то відлітає тільки її душа, а тіло залишається на місці. Якщо ж перевернути відьмине тіло головою туди, де були ноги, то душа вже не зможе до нього увійти.
По смерті, відьми, як і упирі, можуть вставати з могили, особливо якщо зазнали за життя якоїсь кривди, за яку хочуть помститися. На такому віруванні побудовано прегарну повість М. Гоголя «Вій».
Відьми ніби мають вплив на погоду, можуть затримувати дощ та насилати таким чином посуху. У зв'язку з цим забобонним віруванням стояв звичай іспиту відьом водою, що про нього згадує в своєму «Слові» з 1274 р. Серапіон, єпископ Володимирський, який перше був архимандритом Печерської Лаври і склав своє «Слово» проти самосудів над відьмами на підставі своїх спостережень за життям українського народу.
